ШУГАЙЛІССЯ
...
15-го дня 6-го місяця 275-го року старший підмайстер Бороньмир наказав зібрати з околиць Шугай-Лісу щонайменш три десятки селян міцної статури та утворити новий чатовий загін, про долю котрого, а також про долю самих Шугайлісських ордейських зборів та їхнього безпосереднього очільництва буде розписано в цій доповіді далі.
За 7 днів до утворення цієї злощасної чати, до вух побратимів з місцевих зборів, куди мав честь входити я, ордейський підмайстер Велеслав, почали надходити чутки про біснувату нечисть, що оселилася в сусідніх хуторах та селах.
Щоб не надати зайвого розголосу та не тривожити містян, зборами було прийняте рішення відправити двох побратимів, Хвиста та Рудика, розслідувати джерело чуток. Ордейські брати-слідчі, що мали багатий досвід боротьби з Силами Лиха, вирушили майже негайно, ввечері 8-го дня.
10-го дня побратими Хвист та Рудик зустрілися з жителями Чорного хутору, котрі пізніше підтвердили цей випадок під час повторного допиту 15-го дня особисто мною.
3-го дня 6-го місяця, за свідченнями хуторян, у барлозі на заході від селища були знайдені рештки свійських тварин та худоби, котра почала загадково зникати раз на тиждень у кількості 1-2 голів починаючи з дня одразу опісля весняного рівнодення. Наступні кілька місяців чабани підозрювали в зникненнях тварин диких звірів, та навіть виставляли вовчі пастки довкола хутора з метою їх вполювати. Зі слів старости, котрий бачив барліг на власні очі, лише мала частина знайденого стерва несла сліди пожирання — у більшої частини тіл не достачало кісток, а на кістках, що лишились, були помітні сліди ручних інструментів.
Староста відмовився визначати ці докази як ознаки нечисті й натомість запідозрив халтурників зі Старожитнова, що, за словами старости, розпочали незаконну промисловість у межах Шугай-Лісу після того як їх почали наганяти з околиць Старожитнова. Нащо мисливцям-халтурникам викрадати худобу та свійських тварин староста пояснити не зміг.
Пізніше, того ж дня, побратими Хвист та Рудик дісталися, на думку старшого підмайстра Бороньмира, джерела чуток про нечисть. Трохи подалі у хащах, за підказкою місцевих, вони натрапили на хатинку самітниці. Стара самотня жінка розповіла, що ледве не кожної ночі вже третій місяць вона запирає сама себе на колоду і нікого не пускає та не відзивається. Причиною цієї поведінки вона назвала несамовитий галас та шурхотіння у верхівках дерев, що починається в лісі опівночі і триває до третіх півнів. Довгий час місцеві вважали її за божевільну, аж поки 3-го дня 6-го місяця не були знайдені рештки зниклих тварин, після чого забобонні хуторяни пов’язали ці дві розповіді та почали розносити чутки про нечисть.
В ніч з 10-го на 11-те ордейські брати та місцеві молодики лишилися з ночівлею в хатинці самітниці, та жоден з чоловіків не чув та не бачив ніякої нечисті протягом усієї ночі. За свідченням одного з молодиків, що склали супровід ордейцям, брат Хвист так гучно сопів, що його, маючи бажання, можна було сплутати з вовкулаком чи іншим перевертнем.
На світанку 11-го дня Хвист, Рудик та двоє з молодиків — коваль Іван Чоло та скотар Бук, вирушили до барлогу, щоб власними очима оглянути могильник. Та коли вони дісталися вказаного старостою місця, виявилось, що хуторяни знесли всі трупи на купу та спалили їх ще кілька днів тому, тому їм лишилося розглянути лише обсмалені рештки та попіл. Тим не менш, зі слів скотаря Бука, ордейським братам вдалося виявити раніше непомічений слід, що не був схожий на сліди тварин чи чабанів, що товклися довкола барлогу. Натомість, слід вів далі в глибини хащі, на південь відносно Чорного хутору. Було вирішено піти по ньому. Подальші події описані зі свідчень скотаря Бука, отриманих на допиті після обстеження:
Пройшовши майже цілий день у непролазних нетрях Шугай-Лісу, чоловіки надвечір виявили, що слід обривався на випаленій галявині посеред старих дубів, земля довкола котрих йшла широкими ковдобинами. Здалеку було помітно купу сміття, що лежала прямо посередині галявини. Коли чоловіки наблизилися до середини галявини, то швидко зрозуміли, що смердюча купа складалася з об’їдених кісток та невичищеної шкіри, хутра та гнилого м’яса.
У купі можна було розрізнити кінцівки копитної худоби, кігтисті лапи, закостенілі руки, а також голови собаки, кози, корови та пів людського черепа. Ковалю (Чолу) спало на думку спробувати розібрати купу та спалити рештки, щоб позбутися нечистот. Йому легко вдалося переконати в цьому ордейного брата Рудика, а Хвист і Бук вирішили доєднатися з неохотою.
Та як тільки Чоло та Рудик почали штовхати купу дрючками, аби її завалити, від неї почало нести таким смородом, що Бука, котрий стояв у 20 кроках далі, тут же й знудило. Як тільки його перестало нудити, він почув страшенний рев і галас. Піднявши очі він став свідком того, як те, що буцімто хвилину тому було лише купою, встало на ноги і почало рвати ордейного брата Рудика кількома звіриними головами та кінцівками водночас.
Бук зціпенів від жаху, і не зміг поворушитись, аж поки «купа» не пошматувала також безпорадних Хвиста та коваля, що безуспішно намагалися втекти, збиті з пантелику неймовірним смородом. Як тільки Бука відпустив жах, він щодуху побіг куди очі дивилися. З його слів, тварюка поволі наздоганяла його всю ніч, аж поки той не вибіг за межі лісу. Букові знадобилося ще два дні, щоб дістатися міста, де мої побратими його ув’язнили та допитали.
...
Вранці 14-го дня 6-го місяця старший підмайстер Бороньмир наказав мені негайно пройти слідом за Хвистом та Рудиком та підтвердити свідчення скотаря Бука, котрий відмовлявся їсти під приводом того, що м’ясо в каші нагадувало йому про сутичку з чудовиськом. 15-го дня я, разом з п’ятьма побратимами, дістався Чорного хутору верхи і провів допит місцевих, включно зі старостою та старою, від кого й дізнався про попередню долю наших слідчих.
На жаль, не всі з місцевих виявилися сприйнятливими до наших попереджень, і через це було прикро втрачено кілька душ, включно зі старою самітницею, котру місцеві визначили як відьму. Засвідчивши самосуд, я був вимушений негайно вирушити назад до місця зборів. Після розмови зі мною, старший підмайстер Бороньмир наказав утворити чатовий загін.
16-го та 17-го дня 6-місяця, на другий та на третій день після наказу, чутки про непідтверджених тварюк, відьом та інші байки про нечисту силу поширилися серед населення, що спростило мені задачу, оскільки вже надвечір 18-го дня я мав у власному розпорядженні загін з шістдесяти добровольців — вдвічі більше, ніж потребували збори. Протягом кількох днів люди вже почали чатувати у Шугай-Лісі зі смолоскипами уночі, а ордейський заклик остерігатися можливого впливу Сил Лиха тільки підбурив їхні старання.
У проміжок між 15-м та 20-м днями була засвідчена щонайменше дюжина звинувачень місцевих жінок у відьомстві. У темниці ордейських зборів було розміщено дев’ятьох обвинувачених у відьомстві, де їх планували утримували до кінця розслідування. Крім цього, на околиці самого Шугайлісся було знайдено обвуглені тіла трьох місцевих дівчат — двох доньок заможного міського кравця та доньки корчмаря. Нам так і не вдалося дізнатися, чи був це черговий самосуд, чи ці дівчата постраждали від зіткнення з дикими звірами, розбійниками (що могли прикинутися народною дружиною), або чимось невідомим.
Також протягом цього часу було ув’язнено одного безштанька у селищі Суворий Годованець, котрого місцеві звинувачували у кровопивстві та називали «приблудою», що в місцевих віруваннях означає підміну немовляти на дитинча нечисті, що має змієві очі, харчується соками своїх батьків, п’є кров у скотини і боїться котів. У ніч, коли його ув’язнили, сталося народне віче, на котрому було вирішено підкинути стару кицьку до комори, де люди утримували цього безштанька. Безштанько з переляку верескнув і був подряпаний розлюченою твариною, на основі чого віче вирішило, що той насправді є нечистою силою. Коли на наступний день до Суворого Годованця прибула частина чатового загону на чолі з підмайстром Шелестом, місцеві радісно повідомили, що відьмаря-приблуду було прибито осиковим кілком та поховано під каменем, і що нечиста сила скоро має піти.
...
21-го дня неподалік Чорного хутору було знайдено другу купу спалених тіл. Хуторяни шмагали чубами підлогу, каючись, що вони не знають, звідки взялися ці тіла та хто їх підпалив. Коли місцевих було допитано вже втретє, то виявилося, що після віднайдення трупів худоби 3-го дня 6-го місяця ніхто з місцевих не повертався до барлогу, а тим більше навмисно не ходив до вірогідно проклятої хащі, щоб зібрати тіла до купи та спалити їх.
Того ж дня по-обідді жителі Шугайлісся помітили незнайомку, котра йшла дорогою з лісу. Зі слів жителів околиці, жінка з рудим, вогненно-червоним волоссям, була вбрана у білу сорочку та тримала у руці солом’яну ляльку-оберіг. Мене було негайно повідомлено про її появу, і я вирушив з усіма незайнятими побратимами їй на зустріч.
Ми зустріли її на майдані, де її вже оточив натовп витріщак та самозваних борців з нечистю, котрі ніяким чином не були пов’язані з нами, справжніми ордейцями. Натовп галасував, називаючи її відьмою, та вимагаючи її стратити на місці. Нам бракувало часу на її допит, і старший підмайстер Бороньмир вже було рвався на порятунок незнайомки, та я вчасно його спинив.
Пане старшосте, майже на увазі: я спинив його не через те, що хотів стати свідком неминучої страти невідомої мені жінки, а через те, що я знав, що озвіріла орда нас розірве, як немертва тварюка буцімто розірвала зниклих безвісти Хвиста та Рудика (якщо вірити словам покійного Бука, котрий помер цієї ночі (з 20-го на 21-ший день) від голодного виснаження).
Після цього я, Бороньмир, Шелест, та інші побратими доєдналися до спорудження вогнища та зведення палі, до котрої прикували руду відьму, зав’язавши їй рота та очі. За місцевими віруваннями, рота треба було зав’язати, щоб відьма не могла наслати передсмертний прокльон, а очі — щоб вона не могла запам’ятати того, хто підпалив вогнище і прийти по його душу після смерті. Вже через півгодини на майдані, на виду всього міста, горіла відьма.
Наступної ночі, з 21-го на 22-й день 6-го місяця (літнє сонцестояння), у Шугайліссі сталася пожежа, що за лічені години охопила все місто, починаючи від майдану посередині. Побратими та добровольці намагалися загасити будівлю ордейських зборів, під котрою досі перебували ув’язнені «відьми», та всі старання виявилися намарне: після того, як Бороньмир кинувся до темниці, у спробі врятувати підозрюваних від пожежі і не повернувся, мною було прийняте рішення якомога хутчіш покинути місто у вогні та рухатись у напрямку річки, що протікала вздовж Шугай-Лісу. Ще вночі ми дісталися переправи, та з жахом виявили, що струмок геть повністю висох, хоча ще вчора вода в ньому була така, що міг втопитись віз.
Ордейським побратимам зі мною на чолі довелося тікати у поле, оскільки пожежа почала перекидатися на сухі дерева та кущі у сусідньому з містом приліску. Там нам вдалося перечекати до ранку, поки пожежа вгамується. Після цього ми вирушили до Старожитнова, де нас гостинно прийняли Старожитнівські ордейські збори та особисто майстер Варистав, з котрим, як мені відомо, у вас чудові стосунки, отже він зможе підтвердити, що жодне слово, з написаних тут мною, не є брехнею чи вигадкою хворої голови, задурманеної Силами Лиха.
...
1-го дня 7-го місяця майстер Варистав, підмайстер Шелест та я вирушили зі Старожитнова до Шугайлісся, щоб підтвердити загибель старшого підмайстра Бороньмира та докорінного знищення ордейських зборів у Шугайліссі. Водночас, ми хотіли переконатися, чи припинилися після великої пожежі прояви нечисті та ознаки відьомства.
3-го дня 7-го місця ми прибули до Шугайлісся, і не змогли його спершу впізнати, оскільки все місто, за виключенням старої кам’яної церкви, згоріло вщент і стало більше походити на розбитий об скелі корабель після довгої бурі. Річка так і не набралася води, а ліс довкола міста все ж значною мірою вигорів, утворивши сіру пустку.
Пробившись через голодних та спраглих жебраків, ми дісталися руїн будівлі зборів коли сонце вже схилялося до заходу. Тіло, легко впізнаване як Бороньмир, знайшлося долілиць на кам’яних сходах, що вели до темниці. Майстер Варистав, так само як і підмайстер Шелест, підтвердять, що крім довчасно загиблого старшого підмайстра Бороньмира, у темниці не знайшлося жодного іншого тіла. Обміркувавши побачене нами після поспішного поховання Бороньмира ми втрьох доходимо висновку, що хтось невідомий пробрався до темниці та звільнив усіх ув’язнених там жінок, підозрюваних у відьомстві, і цей невідомий встиг зробити це до того, як почалася пожежа. Підмайстер Шелест під час повернення до Старожитнова висловив думку, що ця сама людина могла бути відповідальною за підпал, котрий перетворився на пожежу (ваша старшість може прочитати про це значно більше у рукописній доповіді, котру зобов’язується укласти сам Шелест, а також майстер Варистав).
...
Насамкінець, ще раз прошу вашу старшість не сприймати цю доповідь як сон гнідої кобили, а як достовірний, чесний, якомога розлогий переказ подій у тому порядку, у котрому вони відбувалися у проміжок часу від 3-го дня 6-го місяця до 3-го дня 7-го місяця 275-го року.
{{{Витяги з рукописної доповіді ордейського підмайстра Велеслава щодо діяльності Шугайлісських ордейських зборів його старшості майстру-гріхоборцю Тихону з Горохова, отримані за запитом його найстаршості надмайстра-гріхоборця Мельхіседека Сивого}}}