На День вишиванки тендітна дівоча фігура, стоїть на площі. Осторонь дітей і дорослих, що фарбують візерунок на площі. Можна було вирішити, що дівчина фотографує свято, але фігура не тримала камеру. При собі мала мікрофон.
Це – Катерина. Вона зі Славутича, навчається в Чехії. Один з їх проєктів – звуки нашого міста, звуки Славутича.
Відчути рідне місто до якого звик, яке знаєш через один канал інформації, відчути гостро.
Славутич прагне безбар'єрності, в якій розуміння іншого сприйняття світу є важливим для гармонійного співіснування. То ж, чому саме звук?
- я навчаюсь і працюю з візуальною частиною, тому звук для мене – це виклик. Зрозуміти інші почуття, інакше документувати та розуміти. Це має бути фільм про Славутич, але не візуальний. Кіно наосліп?
Можна й так сказати. Хочу, щоб завдяки звуку людина могла зрозуміти де вона знаходиться, що відбувається. Хочу зафіксувати як звучить Славутич під час війни. Це мій дім, де б я не була – там я іноземка, і мені важливо показати звідки я. – розповідає Катерина.
я наче збираю Славутич і переношу, беру його з собою, де зможу показати іншим людям додає мисткиня.
Звуки міста, в час війни, які вони, як Славутич карбує звуковий краєвид?
- Це ж дім, перш за все – звуки того як мама готує найсмачнішу їжу у світі, розмови на кухні, звуки ранкового косіння трави, дітей, центру міста. Катерині каже, що щодо війни, її чутно непрямо – сирени, тривожність і розмови, розмови між людьми, проживання досвіду спротиву міста. Люди досі це проживають в бесідах. За її відчуттям, Славутич став тихіше. – Це тиша тривожності.
Катерина працює в мистецьких колах і там Славутич знають. За численними фестивалями, які проходили в місті до війни.
Саме після фестивалю Кіно та урбаністики Катерина зацікавилась кіно.
Сприйняття окремими елементами загострює відчуття, Катерина каже, що важко сказати який Славутич на дотик, але на запах він – “Як сосни” влітку”.
Як молоді, яка мріє творити, фіксувати вчитись робити це якісно, сучасно?
Багато дивитись. Кіно, фотографії, альбоми. Це те, що називають – “надивленість”. Досвід, який просто стає власною натурою – пояснює художниця як трансформувати фестивалі в власні здобутки. – і додає, – ще в Молодіжному просторі багато цікавого для навичок, я там не буваю, але друзі мої там двіжують.
Звуки ми складаємо в слова. І, думаю, що слово, яке б описало місто це – Унікальність, – Катерина додає, що іншого такого міста за його історією, архітектурою, атмосферою не існує.
На думку документалістки зараз місту бракує мистецьких подій, зараз з масштабних є ЗОСя, а це такі події, які приваблюють людей до міста.
Культура і мистецтво під час війни важливі. На думку Катерини, це є відображенням подій, того, що відбувається навколо нас, реакція суспільства на події, і я дуже рада, що українська культура лунає, нас відрізняють від російської. Авторка проєкту додає: – Мені дуже важливо показати місто європейській спільноті, світу.
Тому що якщо воно звучить, значить воно живе.