Спіжено московськими орками

Цей блог досліджує систематичне привласнення культурних, наукових і історичних досягнень Московським князівством (Російською імперією) та Радянським Союзом.

Біографія

Микола Гоголь (1809–1852) був видатним літературним діячем, народженим у українському козацькому містечку Сорочинці, тоді в межах Російської імперії. Він навчався в Ніжинській гімназії вищих наук, де розвинув глибокий інтерес до українського фольклору та історії. Літературна кар'єра Гоголя розпочалася з творів, глибоко вкорінених в українській культурі, таких як «Вечори на хуторі біля Диканьки», які демонстрували його спадщину та багатство українського сільського життя.

Родина та використання мови

Гоголь народився в родині з міцними зв'язками з українською культурою. Його батько, Василь Гоголь-Яновський, був українським письменником, який писав як українською, так і російською мовами, впливаючи на мовні здібності та літературні інтереси Гоголя. Гоголь вільно володів українською та російською мовами, а його ранні твори були сильно впливові українським фольклором та традиціями.

Визначні досягнення

Внесок Гоголя в літературу є величезним. Його твори, включаючи «Ревізор» та «Мертві душі», вважаються класикою російської літератури. Однак його ранні твори, такі як «Тарас Бульба», насичені українськими темами та обстановкою, відображаючи його глибокий зв'язок з батьківщиною.

Привласнення української ідентичності

Незважаючи на його українське походження, Гоголь переважно вважається російським письменником. Це класифікація часто затьмарює його українську спадщину та культурні впливи, які сформували його ранні твори. Російська літературна спільнота історично підкреслювала внесок Гоголя в російську літературу, мінімізуючи його українську ідентичність. Це привласнення служить для інтеграції його спадщини в ширший російський наратив, тим самим зменшуючи визнання окремої культурної та літературної історії України.

Джерела:

  1. Микола Гоголь – Вікіпедія
  2. Як Московія краде українську історію
  3. Деколонізація культури: українські митці, заборонені та привласнені Росією

Blog in English

Біографія

Іван Мазепа (1639–1709) був видатним українським політичним і військовим діячем, який обіймав посаду гетьмана Війська Запорозького з 1687 по 1708 роки. Народився в шляхетній родині в селі Мазепинці поблизу Білої Церкви, Мазепа здобув освіту в Польщі та Західній Європі. Його гетьманство відзначалося зусиллями щодо зміцнення автономії козацької держави в межах Речі Посполитої, а пізніше під сюзеренітетом російського царя.

Родина та використання мови

Мазепа походив з української шляхетської родини та володів кількома мовами, включаючи українську, польську, латину та французьку. Його багатомовність сприяла дипломатичним зв'язкам по всій Європі.

Визначні досягнення

Мазепа відомий своєю культурною опікою, значно сприяючи розвитку українського бароко в архітектурі та літературі. Він заснував численні церкви та освітні установи, сприяючи культурному відродженню України. Політично Мазепа прагнув маневрувати в складних умовах між сусідніми державами, щоб забезпечити автономію України.

Привласнення української ідентичності

У російській історіографії Мазепа зображується як зрадник через його союз з Карлом XII Шведським під час Великої Північної війни, спрямований на звільнення України від російського панування. Це зображення служило придушенню українських прагнень до незалежності та інтеграції української історії в російський наратив. Російські ЗМІ продовжують негативно зображувати Мазепу, підкріплюючи це історичне привласнення.

Джерела:

  1. Примари минулого: як Росія та Україна використовують історію
  2. Русифікація України – Вікіпедія
  3. Як Московія краде українську історію

Blog in English

Біографія

Іван Айвазовський (1817–1900) був відомим художником, найбільш відомим своїми майстерними морськими пейзажами. Народився як Ованес Айвазян у Феодосії, Крим, тоді частина Російської імперії, він був вірменського походження. Художній талант Айвазовського проявився рано, що привело його до навчання в Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Його плідна кар'єра тривала понад шість десятиліть, протягом яких він створив приблизно 6 000 картин, переважно морської тематики.

Родина та використання мови

Айвазовський народився у вірменській родині. Він вільно володів вірменською та російською мовами, а також знав кілька інших мов. Його мультикультурне походження вплинуло на його світогляд та художнє вираження.

Визначні досягнення

Внесок Айвазовського в морське мистецтво є величезним. Його роботи, такі як «Дев'ятий вал» та «Чорне море», відомі своїм динамічним зображенням моря та майстерним використанням світла. Він здобув міжнародне визнання, виставлявся по всій Європі та отримав численні нагороди, включаючи Орден Почесного легіону у Франції.

Привласнення української ідентичності

Незважаючи на його вірменське походження та місце народження в Криму, Айвазовський переважно вважається російським художником. Це класифікація часто ігнорує його вірменське коріння та культурне розмаїття Криму, яке включає українські впливи. Привласнення його ідентичності служить ширшим наративам, які прагнуть гомогенізувати багату мозаїку культур у регіоні під єдиною російською ідентичністю. Обговорення національної приналежності Айвазовського були спірними, відображаючи складну взаємодію мистецтва, культури та національної ідентичності у Східній Європі.

Джерела:

  1. Іван Айвазовський – Вікіпедія
  2. Українська вкрадена історія, вкрадена культура – Атлантична рада

Blog in English

Григорій Сковорода

Григорій Сковорода (1722–1794) був українським філософом, поетом і музикантом, народженим у селі Чорнухи на території Гетьманщини (зараз Полтавська область, Україна). Його часто називають «українським Сократом» через мандрівний спосіб життя та глибокі філософські діалоги. Сковорода навчався у Києво-Могилянській академії, одному з найпрестижніших навчальних закладів Східної Європи того часу. Його твори, написані переважно українською та церковнослов’янською мовами, відображали глибокі моральні, духовні та філософські питання, наголошуючи на важливості самопізнання, внутрішньої свободи та гармонії з природою.

Родина та використання мови:

Родинне походження Сковороди тісно пов’язане з українською козацькою культурою. Українська мова була його рідною мовою і формувала його світогляд та літературний стиль. Хоча він іноді використовував церковнослов’янську для релігійних чи філософських творів, його українське коріння залишалося центральним у його ідентичності.

Визначні досягнення:

Найвідомішими творами Сковороди є «Сад Божественних пісень» (збірка ліричних віршів) та численні філософські діалоги. Він викладав у різних школах і багато подорожував, поширюючи свої ідеї та впливаючи на розвиток української філософської думки. Його філософія ґрунтувалася на поєднанні християнської духовності, гуманізму та особливого українського культурного підходу. Він відкидав матеріалізм і прагнення до світових успіхів, натомість проповідуючи життя в простоті, самопізнанні та моральній цілісності.

Привласнення української ідентичності:

Українська ідентичність Сковороди була затьмарена російськими історіографічними наративами, які прагнули представити його як частину загальної «російської» інтелектуальної традиції. У часи Російської імперії та пізніше Радянського Союзу його твори часто подавалися як внесок у «російську» філософію, ігноруючи або прямо заперечуючи їхнє українське походження. Це привласнення розмило його культурну спадщину, зводячи його унікально український голос до суто «регіонального» впливу в російській культурі. Лише останнім часом, із відродженням української національної свідомості, ідентичність Сковороди була відновлена як ключова постать в українській інтелектуальній історії.

Джерела:

  1. Український інститут національної пам’яті. “Григорій Сковорода: біографія.” http://memory.gov.ua
  2. Енциклопедія України. “Сковорода, Григорій.” http://www.encyclopediaofukraine.com
  3. Magocsi, Paul Robert. A History of Ukraine: The Land and Its Peoples.

Blog in English

Микола Петрович Глущенко (1901–1977) — видатний український художник-постімпресіоніст, чия творчість значно вплинула на розвиток українського мистецтва XX століття. Незважаючи на його українське походження та внесок у національну культуру, Глущенка часто ототожнюють виключно з радянським мистецтвом.

Ранні роки та родина

Микола Глущенко народився 17 вересня 1901 року в Новомосковському, Катеринославської губернії, Російська імперія (нині Україна). У ранньому віці він переїхав до Юзівки (нині Донецьк), де відвідував класи малювання та захоплювався творчістю Іллі Рєпіна та Васильківського.

Освіта та мистецький шлях

Після втечі з табору для військовополонених у Польщі під час Першої світової війни, Глущенко опинився в Німеччині, де його любов до мистецтва привела його до приватної студії Ганса Балушека в Берліні. У 1924 році він закінчив Академію мистецтв у Берліні, а з 1925 року працював у Парижі, де відразу привернув увагу французьких критиків. Його стиль еволюціонував від нової об'єктивності берлінського періоду до постімпресіонізму.

Видатні досягнення

Глущенко створив численні пейзажі Франції, Італії, Нідерландів, а пізніше й України. Він також писав натюрморти, ню та портрети, зокрема Олександра Довженка та Володимира Винниченка, а також портрети французьких письменників Анрі Барбюса, Ромена Роллана та художника Поля Сіньяка на замовлення радянського уряду.

Мовна ідентичність

Хоча Глущенко працював у різних країнах Європи, його зв'язок з Україною залишався міцним. Повернувшись до Радянського Союзу в 1936 році, він оселився в Києві, де створив серію робіт, що відображали повоєнний Київ та українські пейзажі. Його роботи відзначаються яскравими кольорами та експресивністю, що підкреслює його українську ідентичність.

Привласнення радянською культурою

Незважаючи на українське походження та тематику його робіт, Глущенка часто ототожнюють виключно з радянським мистецтвом. Це частково зумовлено тим, що більша частина його професійної діяльності проходила в Радянському Союзі, а його роботи експонувалися переважно в радянських музеях. Проте його стиль та тематика робіт відображають глибокий зв'язок з українською культурою та природою.

Висновок

Микола Глущенко — це приклад митця, чия українська ідентичність була частково затінена радянською культурною політикою. Визнання його українського походження та впливу української культури на його творчість є важливим для збереження культурної спадщини України.

Джерела:

Blog in English

Казимир Северинович Малевич (1879–1935) — видатний художник-авангардист, засновник супрематизму, мистецького напряму, що фокусується на базових геометричних формах і обмеженій кольоровій палітрі. Незважаючи на його значний внесок у світове мистецтво та глибокі українські корені, Малевича часто помилково ототожнюють виключно з російською культурою.

Ранні роки та родина

Казимир Малевич народився 23 лютого 1879 року в Києві, у родині Северина Антоновича Малевича та Людмили Олександрівни Глембоцької, які мали польське та українське походження. Батько працював на цукроварнях, що зумовлювало часті переїзди родини по території сучасної України. У сім'ї розмовляли польською та українською мовами, що вплинуло на формування культурної ідентичності майбутнього художника.

Освіта та мистецький шлях

Малевич здобув початкову художню освіту в Київській художній школі Миколи Мурашка. У 1904 році він переїхав до Москви, де продовжив навчання в Строгановському училищі та Московському училищі живопису, скульптури та зодчества. У цей період він ознайомився з різними художніми напрямами, включаючи імпресіонізм та символізм, що вплинуло на його подальший творчий розвиток.

Супрематизм та новаторство

У 1915 році Малевич представив світові свій новий напрям — супрематизм, який підкреслював чисті геометричні форми та кольори. Його робота “Чорний квадрат” стала іконою авангардного мистецтва та символом радикального відходу від традиційного живопису. Цей період також відзначився його участю в авангардних виставках та співпрацею з іншими прогресивними художниками того часу.

Повернення до України та педагогічна діяльність

У 1927 році Малевич повернувся до Києва, де очолив кафедру живопису в Київському художньому інституті. Він активно впроваджував новаторські методи викладання та сприяв розвитку українського авангарду. Проте зростаючий тиск радянської влади та репресії проти інтелігенції змусили його повернутися до Ленінграда (нині Санкт-Петербург) у 1930 році.

Привласнення російською культурою

Незважаючи на українське походження та значний вплив української культури на його творчість, Малевича часто ототожнюють виключно з російським мистецтвом. Це частково зумовлено тим, що більша частина його професійної діяльності проходила в Російській імперії та СРСР, а також тим, що його роботи експонувалися переважно в російських музеях. Однак сам художник ідентифікував себе як українець і підкреслював вплив української народної творчості на свою роботу.

Висновок

Казимир Малевич — це яскравий приклад митця, чия українська ідентичність була частково затінена історичними обставинами та культурною політикою. Визнання його українського походження та впливу української культури на його творчість є важливим кроком до відновлення історичної справедливості та збереження культурної спадщини України.

Джерела:

Blog in English

Давид Давидович Бурлюк (21 липня 1882 — 15 січня 1967) — український художник-футурист, поет, теоретик мистецтва, літературний і художній критик, видавець. Один із провідних творців українського модернізму початку XX століття, відомий як лідер вітчизняного футуризму.

Ранні роки та родина

Народився 21 липня 1882 року на хуторі Семиротівщина поблизу села Рябушки, Лебединського повіту Харківської губернії (нині Сумська область, Україна). По батьківській лінії походив з українських козаків, нащадків запорожців, які були писарями Запорізького війська. Мати, Людмила Міхневич, була білоруського походження. У родині було шестеро дітей, серед яких брати Володимир та Микола також стали відомими художниками.

Освіта та творчий шлях

Бурлюк здобував художню освіту в Казанській та Одеській художніх школах, а також у Королівській академії мистецтв у Мюнхені. У 1908 році організував виставку групи «Ланка» в Києві разом з Володимиром Барановим-Россіне, Олександром Богомазовим, братом Володимиром та Олександрою Екстер. Ця виставка стала важливим етапом у розвитку українського авангарду.

Видатні досягнення

  • Футуризм: Бурлюк вважається «батьком російського футуризму», хоча його діяльність була тісно пов'язана з Україною. Він розробив концепцію футуризму, пропагував його серед митців, ілюстрував збірки поетів-футуристів та сам писав поезію. Завдяки його підтримці Володимир Маяковський став відомим поетом.

  • Художня діяльність: Його творчість охоплювала живопис, графіку та поезію. Бурлюк створив численні картини, серед яких «Святослав», «Запорожці у поході», «Рибалки», «Тарас Шевченко» та «Козак Мамай», що відображають українську тематику.

Мовна ідентичність

Бурлюк завжди підкреслював своє українське походження та ідентичність. Він згадував про своє козацьке коріння і ніколи не відмовлявся від нього. Хоча більшість його творів написані російською мовою, це пояснюється тогочасними історичними обставинами та середовищем, у якому він працював.

Привласнення української ідентичності

Незважаючи на українське походження та ідентичність, Бурлюка часто називають «російським» митцем. Це пов'язано з тим, що він працював у Російській імперії та був активним учасником російського футуристичного руху. Однак його українське коріння та внесок у українську культуру часто ігноруються або применшуються.

Висновок

Давид Бурлюк — яскравий приклад українського митця, чия ідентичність була привласнена російською культурою. Визнання його українського походження та внеску в українське мистецтво є важливим кроком до відновлення історичної справедливості та збереження національної спадщини.

Джерела:

Blog in English

Ілля Юхимович Рєпін (1844–1930) — видатний художник, відомий своїми реалістичними картинами, які відображають життя та культуру його часу. Незважаючи на українське походження та значний внесок у мистецтво, Рєпіна часто ототожнюють виключно з російською культурою.

Ранні роки та родина

Ілля Рєпін народився 5 серпня 1844 року в місті Чугуїв, що на Харківщині, Україна, в родині військового поселенця Юхима Васильовича Рєпіна та його дружини Тетяни Степанівни. Сім'я була глибоко вкорінена в українській культурі, і українська мова була невід'ємною частиною їхнього повсякденного життя.

Освіта та мистецький шлях

Рєпін розпочав свою художню освіту в місцевій школі малювання в Чугуєві. Пізніше він продовжив навчання в Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, де швидко здобув визнання за свій талант. Його роботи відзначалися глибоким реалізмом та емоційною насиченістю, що зробило його одним із провідних художників свого часу.

Видатні досягнення

Серед найвідоміших робіт Рєпіна — “Бурлаки на Волзі” (1873), яка відображає важке життя робітників, та “Запорожці пишуть листа турецькому султану” (1880–1891), що підкреслює його зв'язок з українською історією та культурою. Його роботи відзначаються глибоким розумінням людської природи та соціальних проблем.

Привласнення російською культурою

Незважаючи на українське походження та тематику його робіт, Рєпіна часто ототожнюють виключно з російським мистецтвом. Це частково зумовлено тим, що більша частина його професійної діяльності проходила в Російській імперії, а його роботи експонувалися переважно в російських музеях. У лютому 2023 року Музей мистецтв Метрополітен у Нью-Йорку перекласифікував Рєпіна як українського художника, що викликало широку дискусію та критику в Росії.

Висновок

Ілля Рєпін — це приклад митця, чия українська ідентичність була частково затінена історичними обставинами та культурною політикою. Визнання його українського походження та впливу української культури на його творчість є важливим для збереження культурної спадщини України.

Джерела:


Blog in English

первинно опубліковано тут

Протягом історії домінуючі держави часто привласнювали досягнення, таланти та навіть ідентичність підкорених або контрольованих народів. У випадку Російської імперії, а згодом і Радянського Союзу, ця практика поширювалася на цілі нації, чиї культурні, наукові та історичні внески були поглинені під “російською” ідентичністю. Багатьох діячів з України, Білорусі, Грузії, Балтійських країн, Центральної Азії та інших регіонів проголошували російськими іконами, попри їхню відмінну національну приналежність. Це стирання ідентичності не лише заглушувало голоси пригноблених народів, але й дозволяло Росії вибудовувати наратив культурного та інтелектуального домінування.

Ця стаття досліджує поняття “вкрадена спадщина”—привласнення культурних, наукових і історичних досягнень Російською імперією та Радянським Союзом у народів, які вони контролювали.


Стирання національної ідентичності під російським правлінням

Під час експансії Російської імперії, а пізніше СРСР, безліч народів зазнали підкорення і втрати своєї ідентичності. Найбільше постраждали Україна, Грузія, Балтійські країни та Центральна Азія. Політика русифікації мала на меті придушити місцеві мови, традиції та ідентичності, часто жорстокими методами. Українська, грузинська та інші національні культури оголошувалися меншовартісними або небезпечними для єдності імперії, а їхні видатні представники були змушені асимілюватися або зазнавали репресій.

Ключовою частиною цього процесу було проголошення представників цих націй росіянами, попри їхнє відмінне етнічне та культурне походження. Цей процес торкнувся літератури, науки, мистецтва та спорту, де талановиті люди з неросійським корінням визнавалися “російськими” лише тому, що діяли під російським прапором або були змушені прийняти російську мову та ідентичність.


Культурні діячі: випадки Миколи Гоголя та Тараса Шевченка

Микола Гоголь—яскравий приклад особи, що опинилася між двома світами. Народжений на території сучасної України, Гоголь часто проголошується одним із велетнів російської літератури. Водночас його твори глибоко пронизані українським фольклором, гумором та культурними реаліями. Попри свої сильні українські корені, Гоголь писав російською мовою і був поглинений російським літературним каноном, оскільки україномовна творчість зазнавала суворих обмежень. Хоча його внесок у російську літературу беззаперечний, його українська ідентичність була затьмарена імперським наративом.

На противагу йому, Тарас Шевченко, сучасник Гоголя, став однією з найвизначніших постатей української історії. Він обрав інший шлях—писав українською мовою та активно виступав за збереження української культури й мови. Це призвело до жорстоких репресій з боку російської влади, включно з ув'язненням та засланням. Доля Шевченка підкреслює ризики, з якими стикалися ті, хто чинив опір русифікації, та демонструє систематичне придушення неросійських ідентичностей.


Привласнення наукових досягнень імперією

У сфері науки багато представників неросійських народів зробили проривні відкриття, які згодом були представлені як російські досягнення. Наприклад, Іван Пулюй, український фізик, був піонером у дослідженні рентгенівського випромінювання, відкривши цей феномен незалежно від Вільгельма Рентгена. Однак його українська ідентичність часто ігнорувалася, а його внесок у науку асимілювався в загальний російський наратив.

Подібним чином Ілля Мечников, український імунолог, який отримав Нобелівську премію за дослідження фагоцитозу, працював у Франції, але його освіта й перші дослідження відбувалися в межах Російської імперії. Як і багатьох інших учених неросійського походження, його внесок був приписаний Росії, хоча його українське коріння відігравало ключову роль у його особистості та науковій діяльності.


Висновок: важливість визнання вкрадених спадщин

Привласнення культурних, наукових та історичних досягнень Російською імперією та СРСР є формою історичного викривлення. Визнання та повернення цих особистостей їхнім справжнім націям є важливим кроком у відновленні справедливості та історичної правди.

Оскільки ці нації продовжують стверджувати свою незалежність і відновлювати свої історії, важливо висвітлювати вкрадені спадщини минулого та вшановувати багаті й різноманітні культури, які намагалися знищити імперські структури.


Це лише перший матеріал у серії статей, де ми розглядатимемо конкретних діячів з різних народів, чиї спадщини були привласнені російським наративом. Слідкуйте за подальшими матеріалами, у яких ми детальніше розкриємо життя та діяльність цих видатних особистостей та сучасні ініціативи з повернення їхніх справжніх ідентичностей.

Blog in English